ЛЕВЧЕНКІВСЬКИЙ

     На початку ХХ ст. школи, які розміщалися на території нинішньої сільської ради, почали діяти. Школи, які розміщалися в найманих селянських хатах, в 30-х і 40-х роках називали по прізвищу або імені господарів: михнівська, чирвина, бандерівська, семенівська.

Важливою подією в житті сіл Левченок і Софіївки було відкриття церковно-приходської школи 30 листопада 1911 року. У 1913 році почали будувати, в 1914 році відкрили церковно-приходську школу на 2 класи.

     В ті часи (1914 рік) у 2 класах навчалося 40-45 учнів, серед яких 4 дівчини. Школу збудували на кошти попечителів. А ними були Дубенець Трохим і Драцький Трохим з Топіль – заможні селяни. Вони ж утримували і вчителя, бо батьки за навчання дітей не платили. Попечителі з’являлися в школу 2-3 рази на тиждень, цікавилися, як іде навчання, що потрібно школі. Учні сиділи за довгими партами по 3 особи. Підлога була земляна, посеред класу стояв стовп, як підпора під великий сволок. На столі учителя лежала дерев’яна лінійка, яка служила для покарання тих, хто порушував встановлений порядок. Навчання велося української мовою. Вивчали: письмо, математику, читання, церковно-словнську мову, закон божий, історію. Ходили на екскурсію.

     У 1917 році школу закрили, підручники відібрали. А через рік відкрили заново, але в іншому приміщенні – в конфіскованому маєтку поміщика Гречука. Там же в 20-х роках діяв лікнеп (ліквідація неграмотності) для дорослих. Заняття в лікнепі вів учитель дореволюційної школи Гречанівський Варивон Олексійович.

     Після жовтневої революції відбуваються корінні зміни в економіці і культурі села. У 1919 році почався наступ за ліквідацію неграмотності. Для навчання дорослого населення були організовані лікнепи (ліквідація неграмотності). Чоловіки і жінки, які ніколи в своєму житті не тримали ручки з пером, книжки, сіли за парту, щоб здобути знання, навчитися читати і писати. Для стариків лікнепи були створені по кутках. Учні сходилися в хату більш-менш величеньку, де могли б розміститися всі і навчалися.

     По ліквідації неграмотності на селі велику роботу провели Євтушевський Антон Іванович, а особливо вчитель пенсіонер Гречанівський Варивон Олексійович. Він же був першим керівником школи в с. Левченкове. У 30-х роках вже була повністю ліквідована неграмотність.

     У 1919 році в Тополях було відкрито початкову школу. Один учитель вів один клас.

     У 1935 році в с. Левченковому було відкрито Левченківську неповну середню школу, в якій запроваджувалась неповна середня освіта, 7 класів.

Завідуючим, а потім директором школи (1931-1941 роках) працював Федір Степанович Пономаренко, якого за цей період було нагороджено 4 рази за помітні успіхи в педагогічній діяльності.

     Люди старшого покоління добрим словом згадують вчителів довоєнного періоду Палладія Федоровича Пономаренка, Івана Яковича Палкіна, Бутенка Миколу Івановича, Трохима Трохимовича Цупила, Скибу Антонину Василівну (остання приїхала в Левченкове з Переяслава), а сама з древнього роду поміщиків Козачковських, в яких у свій час бував Т. Г. Шевченко.

     У роки фашистської окупації школи не було. Левченківська початкова школа почала діяти з 1944-1945 навчального року. Вона розміщувалася в червиній школі. У 1949-1950 роках було відкрито Левченківську неповну середню школу (7 класів). Директором було призначено Вороб’ївського Івана Несторовича.

     У 1960 році силами педагогічного колективу, батьками та учнями було збудоване нове приміщення школи на 3 класних кімнати. Зараз в цьому знаходиться шкільна майстерня.

     У 1961 році Левченківська семирічна школа стала восьмирічною.

     У 1974 році за кошти місцевого радгоспу ім. КПРС в центрі села, там де проходила межа між хуторами Софіївкою і Левченками, а пізніше між колгоспами «Жовтнева хвиля» та «12-річчя Жовтня» було збудоване типове 2-х поверхове цегляне приміщення Левченківської восьмирічної школи на 150 учнівських місць.

     Директором школи в цей період (1973-1985 рр.) був Зубіков І.Г.

     Нині педагогічний колектив плідно працює над втіленням в життя навчальних програм. З 1997 року при школі діяв дитсадок, в якому навчались учні шестирічки, а в даний час – дошкільна різновікова група (вихователь Гвоздик Л.І.).

Зі стін Левченківської школи за роки існування вийшло біля 2000 учнів.

     Гордістю школи стали:

Зінченко О.П. – доктор медичних наук, професор, академік Євроазіатської академії медичних наук.

Зінченко М.П. – юрист, керівник підпільної організації в період окупації нашої території німецько-фашистськими загарбниками.

Гергис М.М. – майор медичної служби.

Бублик І.Ф. – полковник у відставці.

Левченко В.О. – кавалер ордена Леніна, тракторист радгоспу ім. КПРС.

Зінченко О.М. – лікар-кардіолог.

Рудь М.П. – пілот.

Соломка С.І. – пілот гелікоптера.

Овчаренко В.І. – моряк далекого плавання.

Падалка О.В. – тракторист, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора.

Зінченко Г.Ф. – доярка, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора.

     За останні роки 8 випускників стали лікарями, 25 медсестрами, 35 вчителями, 8 юристами, 4 військовими, 180 осіб здобули сільськогосподарські професії.

     В навчальному закладі працює 12 педагогічних працівників. З них звання «старший вчитель» і «вищу категорію» мають 3 вчителі, «вищу категорію» - 2 вчителі, «першу категорію» - 3 вчителі, «другу категорію» - 1 вчитель, «спеціаліст» - 3 вчителі.

     Проблема, над якою працює навчальний заклад на даному етапі: «Виховання духовної особистості – головне завдання школи на сучасному етапі».

     Гордість школи – учениця 6 класу Зінченко Яна Юріївна, яка є призером Всеукраїнських, обласних та районних змагань із дзюдо.

     Учні школи беруть участь у районних спортивних змаганнях, де виборюють також призові місця, в районних предметних олімпіадах, конкурсах.

     Нинішні наші вихованці – майбутні будівники суспільства ХХІ століття. Виміром програми людства є те, наскільки суспільство забезпечує своїх громадян можливістю саморозвитку, самореалізації. А для цього є єдиний шлях – через освіту.